|
Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі - Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Договірні відносини, що виникають при укладенні та виконанні договору у разі здійснення закупівлі товарів, робіт та послуг, вартість яких є меншою вартісних меж, встановлених абзацами другим і третім частини першої статті 2 Закону регулюються зокрема Цивільним та Господарським кодексами України (далі – ЦК України та ГК України).
Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Разом з тим статтею 617 ЦК України визначені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
При цьому статтею 218 ГК України визначені підстави господарсько-правової відповідальності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.
Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову.
Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Одночасно зазначаємо, що згідно Положення про Міністерство фінансів України (далі – Мінфін), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Тому, з питання затримки проведення платежів пропонуємо звернутися до Мінфіну.
|
|
Закон України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Згідно з пунктом 28 частини першої статті 1 Закону тендер (торги) – здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі).
Водночас відповідно до пункту 35 частини першої статті 1 Закону учасник процедури закупівлі − фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, юридична особа (резидент або нерезидент), яка подала тендерну пропозицію або взяла участь у переговорах у разі застосування переговорної процедури закупівлі. При цьому кожен учасник має право подати тільки одну тендерну пропозицію (абзац третій частини першої статті 25 Закону.)
У свою чергу, виходячи зі змісту статті 20 Закону, для проведення процедури відкритих торгів, має бути подано не менше двох пропозицій. Поряд з цим згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 31 Закону замовник відміняє торги в разі подання для участі в них менше двох тендерних пропозицій.
Таким чином, кількість учасників, яка достатня для проведення торгів (тендеру), становить не менше двох.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 35 Закону переговорна процедура закупівлі − це процедура, що використовується замовником як виняток і відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з учасником після проведення переговорів з одним або кількома учасниками.
Водночас переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі наявності умов, визначених пунктами 1, 2, 5, 6 частини другої статті 35 Закону, які передбачають укладання договору про закупівлю товарів, робіт або послуг, що можуть бути надані (поставлені/виконані) тільки певним суб’єктом.
Отже, у разі застосування переговорної процедури замовник проводить переговори з одним або кількома учасниками в залежності від підстави застосування такої закупівлі.
|