Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі - Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 1 Закону переможцем процедури закупівлі є учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір.

Таким чином, договір про закупівлю за результатами процедури закупівлі укладається з переможцем, тендерна пропозиція якого була визначена найбільш економічно вигідною та яку не було відхилено.

При цьому перелік підстав відхилення тендерних пропозицій визначений частиною першою статті 30 Закону та є вичерпним.

Поряд з цим строки, протягом яких замовник розглядає тендерні пропозиції  та укладає договір про закупівлю, визначені статтями 28 та 32 Закону.

У свою чергу, відповідно до частини третьої статті 11 Закону об'єктивний та чесний вибір переможця належить до обов’язків тендерного комітету або уповноваженої особи.

При цьому, виходячи зі змісту частини другої статті 38 Закону, відповідальність в частині прийнятих рішень несуть члени тендерного комітету або уповноважена особа (особи) персонально.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону рішення тендерного комітету або уповноваженої особи оформлюється протоколом. У рішенні відображаються результати поіменного голосування членів комітету, присутніх на засіданні тендерного комітету, з кожного питання. Протокол підписується всіма членами комітету, присутніми на його засіданні, або всіма уповноваженими особами. У разі відмови члена тендерного комітету або однієї з уповноважених осіб підписати протокол про це зазначається у протоколі з обґрунтуванням причин відмови.

Таким чином, тендерний комітет (уповноважена особа) замовника самостійно приймає рішення, керуючись принципами здійснення закупівель та з дотриманням вимог Закону.

Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону замовник має право зазначити в оголошенні про проведення процедури закупівлі та в тендерній документації вимоги щодо надання забезпечення тендерної пропозиції. У разі якщо надання забезпечення тендерної пропозиції вимагається замовником, в тендерній документації повинні бути зазначені умови його надання, зокрема вид, розмір, строк дії та застереження щодо випадків, коли забезпечення тендерної пропозиції не повертається учаснику.

При цьому відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 24 Закону забезпечення тендерної пропозиції не повертається у разі ненадання переможцем у строк, визначений в абзаці другому частини третьої статті 17 цього Закону, документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених статтею 17 цього Закону.

Таким чином, у замовника виникають правові підстави для неповернення забезпечення тендерної пропозиції після закінчення строку, визначеного в абзаці другому частини третьої статті 17 цього Закону.

Поряд з цим частиною п’ятою статті 24 Закону визначено, що кошти, які надійшли як забезпечення тендерної пропозиції (у разі якщо вони не повертаються учаснику), підлягають перерахуванню до відповідного бюджету, а у разі здійснення закупівлі юридичними особами (їхніми об'єднаннями) не за бюджетні кошти – перераховуються на рахунок таких юридичних осіб (їхніх об'єднань).

Разом з тим порядок та строки перерахування таких коштів Законом не визначені.

У свою чергу, порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639.

Шановний користувачу, Закон України “Про публічні закупівлі” установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Повідомляємо, що відповідь на питання міститься в листах від 02.08.2016 № 3302-06/24156-06 "Щодо оскарження, здійснення контролю та моніторингу закупівель”, розміщеному на Інформаційному ресурсі Уповноваженого органу з питань закупівель за посиланням http://www.me.gov.ua/InfoRez/DocumentsList?lang=uk-UA&id=f2e30594-ba6c-420f-9c24-2a852415a884&tag=InforezKnowledgeDb&pageNumber=6&fCtx=inName&fSort=date&fSdir=desc та від 07.02.2017 № 3302-06/3810-03 "Щодо електронної системи закупівель",  розміщеному на Інформаційному ресурсі Уповноваженого органу з питань закупівель за посиланням http://www.me.gov.ua/InfoRez/DocumentsList?lang=uk-UA&id=f2e30594-ba6c-420f-9c24-2a852415a884&tag=InforezKnowledgeDb&pageNumber=2&fCtx=inName&fSort=date&fSdir=desc

Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі – Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону договір про закупівлю – договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі (частина четверта статті 36 Закону).

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 1 Закону тендерна пропозиція – пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

При цьому ураховуючи вимоги пункту 29 частини першої статті 1 Закону, тендерна документація розробляється та затверджується замовником і повинна містити перелік складових, визначених частиною другою статті 22 Закону, зокрема проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.

Таким чином, замовник укладає договір про закупівлю з учасником-переможцем відповідно до вимог тендерної документації (в т. ч. вимог щодо умов оплати) та пропозиції учасника-переможця.

Водночас, беручи до уваги положення Бюджетного кодексу України (далі – БК України), у разі якщо договір про закупівлю укладається розпорядником або одержувачем бюджетних коштів, та передбачає взяття учасником бюджетного процесу відповідних бюджетних зобов’язань, платежі відповідно до взятих бюджетних зобов'язань здійснюються в порядку, визначеному бюджетним законодавством.

Так, згідно з частиною першою статті 49 БК України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством.

Визначення понять “головні розпорядники бюджетних коштів”, “розпорядник бюджетних коштів”, “одержувач бюджетних коштів”, “бюджетне зобов'язання” та “платіж” наведені у пунктах  18, 47, 38, 7 та 41 частини першої статті 2 Бюджетного Кодексу України відповідно.

Поряд з цим постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 “Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти” визначено перелік випадків, в яких розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів у договорах про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти можуть передбачати попередню оплату (за наявності належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів), максимальні строки та розміри такої попередньої оплати.

Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі - Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Поряд з цим, відповідно до частини третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Згідно зі статтею 12 Господарського процесуального Кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

У свою чергу, відповідно до статті 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.