|
Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (в редакції Закону № 114-IX від 19.09.2019) (далі – Закон) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об’єднаних територіальних громад.
Водночас прикінцевими та перехідними положеннями розділу Х Закону зазначено, що до 1 січня 2022 року замовник може утворювати тендерний комітет (комітети) для організації та проведення процедур закупівель.
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 розділу Х Закону для цілей цього Закону тендерний комітет – це службові (посадові) та інші особи замовника, призначені відповідальними за організацію та проведення процедур закупівлі згідно із цим Законом.
Склад тендерного комітету та положення про тендерний комітет у разі створення затверджуються рішенням замовника. Примірне положення про тендерний комітет затверджується Уповноваженим органом (абзац сьомий та чотирнадцятий пункту 4 розділу Х Закону).
Поряд з цим пропонуємо ознайомитись з листом від 21.04.2020 № 3304-04/25806-06 “Щодо інформування про розроблення і затвердження нормативно-правових актів”, розміщеному на Інформаційному ресурсі Уповноваженого органу з питань закупівель за посиланням https://www.me.gov.ua/InfoRez/DocumentsList?id=f2e30594-ba6c-420f-9c24-2a852415a884&tag=InforezKnowledgeDb&lang=uk-UA&fNum=3304-04%2F25806-06
Отже, замовники під час розроблення положення про тендерний комітет можуть керуватися Примірним положенням про тендерний комітет або уповноважену особу (осіб), затверджене наказом Мінекономрозвитку від 30.03.2016 № 557 в частині, що не суперечить вимогам Закону.
При цьому функції кожного члена комітету, у тому числі секретаря, який є членом тендерного комітету, визначаються положенням про тендерний комітет.
У свою чергу, відповідно до абзацу тринадцятого пункту 4 розділу Х Закону рішення тендерного комітету оформлюється протоколом із зазначенням дати прийняття рішення. У рішенні відображаються результати поіменного голосування членів комітету, присутніх на засіданні тендерного комітету, з кожного питання. Протокол підписується всіма членами комітету, присутніми на його засіданні. У разі відмови члена тендерного комітету підписати протокол про це зазначається у протоколі з обґрунтуванням причин відмови.
Таким чином, рішення тендерного комітету приймаються шляхом поіменного голосування всіх членів комітету, які входять до його складу та присутні на засіданні тендерного комітету, включно з секретарем тендерного комітету або іншим членом, який відповідно до затвердженого положення про тендерний комітет виконує його обов'язки.
|
|
Шановний користувачу, повідомляємо, що Закон України “Про публічні закупівлі” (далі - Закон) установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Договірні відносини, що виникають при укладенні та виконанні договору у разі здійснення закупівлі товарів, робіт та послуг, вартість яких є меншою вартісних меж, встановлених абзацами другим і третім частини першої статті 2 Закону регулюються зокрема Цивільним та Господарським кодексами України (далі – ЦК України та ГК України).
Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Разом з тим статтею 617 ЦК України визначені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
При цьому статтею 218 ГК України визначені підстави господарсько-правової відповідальності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.
Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії чи позову.
Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Одночасно зазначаємо, що згідно Положення про Міністерство фінансів України (далі – Мінфін), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Тому, з питання затримки проведення платежів пропонуємо звернутися до Мінфіну.
|